ЛІБЕРАЛЬНА ДИКТАТУРА
Автор цієї статті нещодавно зіткнувся із відсутністю короткого та системного викладу основних положень того, чим є ліберальна диктатура, хоча сам термін нерідко вживається, і для того є всі підстави. Даним матеріалом спробуємо усунути цю теоретичну прогалину.
Стратегічна поразка правих у спробі побудувати консервативну модель світу призвела до протистояння двох матеріалістичних світоглядів. Після падіння комуністичного табору єдиною безальтернативною версією світового порядку став лібералізм. Сформувалась капіталістична світ-система, що включає в себе три рівні: країни капіталістичного центру, напівпериферії та периферії. Ці три рівні об'єднуються світовими приватними корпораціями, які висмоктують дешеві природні ресурси та працю з країн периферії та напівпериферії у країни центру. За рахунок експлуатації ресурсів периферійних країн у країнах напівпериферії та центру відбувається побудова нової промисловості зразка 4.0, що вже практично не вимагає (і за кілька десятиліть - взагалі не вимагатиме) людської праці. Ця система нагадує величезний пилосос, що за рахунок різниці у вартості товарів та праці висмоктує ресурси з сотень народів та вкладає їх у проекти, що належать кільком десяткам найменш добропорядних персонажів. Україна у цій світ-системі за останні роки скотилась із рівня напівпериферії (експлуатованої світовим центром країни, що, однак, за рахунок різниці в цінах, наживається на бідніших країна) до світової периферії.
Інституційними основами ліберально-капіталістичної світ-системи є США, ЄС, ООН, МВФ, Світовий банк, "благодійні" фонди на зразок USAID, Бьолля, Аденауера, Рози Люксембург, "громадські" організації на кшталт "Амнесті Інтернешнл", "Х'юмен райтс вотч" тощо.
В США ліберальна диктатура забезпечується через існування такого інституту як "Deep state" - "глибинна держава": сукупність взаємопов'язаних кланів колишніх, чинних і майбутніх сенаторів, конгресменів, президентів, генералів, посадовців спецслужб. Жодна більш-менш значна посада в США не заміщається і не втрачається без неформального освячення "глибинної держави". І це той інститут, всупереч волі якого Дональд Трамп став президентом. Саме тому такий шалений опір чинили йому всі, хто у звичайних умовах, нібито, є опонентами. І саме через те, що без взаємодії з "глибинною державою" неможливо залишатись при владі і бути живим, Трамп робить дещо менше, ніж очікують від нього консерватори у США та за його межами.
Безроздільне панування закритої "глибинної держави", що вельми нагадує радянську номенклатуру, забезпечується за рахунок позірного існування "ворогуючих таборів" демократів та республіканців та надуманих розбіжностей всередині цих таборів. В цілому ж, демократичний табір поділений на ультралібералів (Клінтон) та ліволібералів (Сандерс), а серед республіканців панівною течією є т.зв. "неоконсерватизм" (Маккейн); хоча до консерватизму неоконси мають мало відношення, якщо не сказати - жодного. Метою останніх є спекулювання на патріотичних настроях білих американців з метою відведення їх від справді консервативних ідей. По-суті, все це три різних маски однієї системи. Вони м'яко конкурують між собою та люто ненавидять все, що лежить поза межами лівого та ліберального дискурсу.
Після перших вдалих спроб консервативних революцій в Європі у першій половині ХХ століття світовий капітал прийшов до усвідомлення, що самої лише демократії і толерантності недостатньо для забезпечення їх панування, бо в умовах демократії і толерантності завдяки підтримці народу перемагають нетолерантні антидемократи та справжні, а не фейкові антикапіталісти. Тому неомарксист Герберт Маркузе в однойменній праці розробляє теоретичне обгрунтування репресивної толерантності - "толерантності", що не толерує нічого, крім толерантності.
Якщо "глибинна держава", наднаціональні утворення, банки, корпорації, ЗМІ, фонди, інститути та "громадські" організації - це внутрішня, інституційна сторона ліберальної диктатури (те, що проводить політику, те, що не дає увійти у владу ворогам системи, іншими словами - сама "система"), то репресивна толерантність - це зовнішня сторона ліберальної диктатури (та політика, яку проводить система, щоб досягти своїх цілей і не дати відновити природній, законний у вищому сенсі порядок).
Суть репресивної толерантності полягає у тому, що суспільству всупереч його природі (і часто - волі) нав'язується ряд протиприродних установок: "нормальність" статевих збочень ("лгбткі+"), міжрасових сексуальних зносин ("мультикультуралізм"), відмова від продовження роду ("чайлдфрі"), відмова від догляду за своїм тілом ("бодіпозитив"), статевий сепаратизм ("фемінізм", "менсрайт"), заглиблення у віртуальний "світ", відмова від віри та народних традицій, егоїзм, "вищість" економічних відносин, хибна доктрина "прогресу". Для цього застосовуються всі наявні в розпорядженні світового капіталу засоби: законодавча влада, мас-медіа, "соціальна" реклама, "благодійні" програми, "правозахисні" кампанії, освітні установи, правоохоронні органи та навіть релігійні організації вкупі з "націоналістичними" і "консервативними" партіями.
Все ж, що не входить в толерантний дискурс оголошується фашизмом, оббріхується, забороняється та переслідується. У країнах ЄС, наприклад, можна отримати реальний строк за пости у соціальній мережі з критикою міграції, за незгоду з пропагандою статевих збочень працівники втрачають роботу, а вислови на користь повернення старої білої Європи ставлять хрест на будь-якій публічній кар'єрі. Завдяки "ювенальній юстиції" кожна з вищеназваних речей може стати підставою для втрати батьківських прав. Педерасти, що мають сміливість лікуватись, зазнають цькувань з боку "лгбт-спільноти" та преси. Серед випадків, що спадають на думку: до викладача в Данії додому прийшла поліція для проведення "роз'яснювальної роботи" щодо його допису у "твітері", в якому той відзначає, що його студенти-мусульмани радіють нещодавнім терактам; журналістка відомого консервативного (!) американського видання була звільнена через "твіт" з самоочевидним висловлювання про те, що у Британії не було б терактів, якби не було мусульман.
Якщо описати ліберальну диктатуру у кількох словах, можна сказати, що світовий капітал через свої інститути в процесі пограбування народів світу насаджує їм протиприродний світогляд з метою приведення цих народів до повного занепаду та їх подальшої утилізації як відпрацьованого матеріалу, що буде непотрібним після завершення Четвертої промислової революції.
Відповіддю на ліберальну диктатуру може бути тільки вихід за межі парадигми Модерну - відмова від хибної концепції "прогресу" та всіх його наслідків, злам капіталістичної-світ системи та побудова національних господарств на засадах домінування суспільної власності народів, відновлення духовності як домінанти на противагу примату економіки, повернення людства до Традиції на новому історичному рівні з підпорядкування науки і техніки цілям традиційного ієрархічного патріархального суспільного укладу.
Інструкція по боротьбі із сучасним світом - світом ліберальної диктатури, викладена у працях Юліуса Еволи "Осідлати тигра" та Ернста Юнгера "Робітник: панування і гештальт": ми маємо "осідлати" сучасний світ - не дивлячись на опір, розбудовувати реальні, а не віртуальні мережі та організації, проникати у різні верстви та сфери суспільного життя, боротись із впливом підривних сил та давати їм бій там, де цього вимагає наша честь; все інше зробить за нас час - богопротивна система буде зруйнована стихійними силами, що, нібито, відійшли, але, насправді, нуртують в серці народів та несподівано проявляються з усією руйнівною та нестримною силою, яку ми маємо скеровувати. Там, де починається стихія - там закінчується сучасний буржуазний світ, там починається справжнє життя, яке завжди знаходить собі шлях.
#зентропа_тексти@zentropa_ukr
